NOVA

AI-асистент, який відповідає впевнено й не показує, звідки взяв відповідь, у дослідницькій роботі марний. Його не процитуєш у звіті, не перевіриш, і за пів року не пригадаєш, чи це було в документі, чи модель так вирішила.

NOVA мала бути не чатом із файлами, а робочим місцем: сюди складають документи, тут ставлять питання, і те, що вийшло, лишається — збереженим інсайтом, проєктом із відкритими питаннями, джерелом із лічильником того, скільки разів на нього спиралися.

Цитата стала одиницею інтерфейсу. 149 посилань на 24 джерела живуть окремою поверхнею: у кожного джерела видно, скільки разів воно процитоване і в яких розмовах. «Чим ми це підкріпили» — це екран, а не пошук по історії чату.

Чат показує, що саме він читав: біля відповіді стоїть «4 in context» — не метафора, а число документів, які пішли в контекст. Ліміт моделі теж на видноті, у сайдбарі: 18 420 з 25 000 кредитів. Продукт, який витрачає гроші за викликами, не має ховати лічильник.

Дослідження не вкладається в один список. Тому воркспейс розділений на сім поверхонь: головна з тим, що відбувалося, чат, бібліотека, інсайти, пошук, проєкти й джерела. Кожна відповідає на своє питання — «що я вже знаю», «що я питав», «на чому це тримається».

Проєкт тут — не тека, а набір відкритих питань: «2 з 4 дослідницьких питань закрито» видно прямо на картці. Це рамка, яка не дає дослідженню перетворитися на архів розмов, у якому нічого не завершено.